+1
Сыны лейтенанта Шмидта повзрослели и стали ветеранами ВОВ.
Нормальный ход.
avatar

Анатолій Кримський

  • 16 травня 2012, 14:56
+1
Нападка этого Тудана на навторку крайне несправедливая. Цитата приведена глупо, не к месту.
avatar

Анатолій Кримський

  • 12 травня 2012, 09:22
+1
Прочёл вашу реплику и понял Кудан вы.
avatar

Анатолій Кримський

  • 9 травня 2012, 21:14
+1
Крихітко, поглянь на мою «Старушку на парапете».
avatar

Анатолій Кримський

  • 9 травня 2012, 13:24
+1
Мій син коли був маленький і не вмів читати, теж робив клатчі с книжок. Одного разу навіть з мого паспорту зробив клатча на всю кімнату. А зараз клатчі з книжок робить лише мій собака. Ну нічого, підросте, навчиться читати і забуде цю звичку.
Хоча деякі книжки лише на клатчі і годяться.
avatar

Анатолій Кримський

  • 24 квітня 2012, 21:03
+1
Ну интересно!!! А где же мой родной Ингулецкий раён?! Ведь именно в нём по Наталочке Витренко бросали гранату.
avatar

Анатолій Кримський

  • 19 квітня 2012, 22:00
+1
Максиме, але ж існують закони Мерфі. Один з них гласит(рос.), що як тільки ви викинете якусь роками непотрібну річ, то вона вам тут же знадобиться.
avatar

Анатолій Кримський

  • 16 квітня 2012, 21:55
+2
Цікаво, як на «дикому» Заході робляться ці справи.
avatar

Анатолій Кримський

  • 12 квітня 2012, 21:36
+2
Суттеве доповнення. Спасибі. Я так глибоко закон не читав.
avatar

Анатолій Кримський

  • 16 березня 2012, 21:47
+1
При чём здесь іменники?? Пурить — это же глагол. Дієслово.
Я пурю
Ти пуришь
Мы пурим (пурім)
Вы пурите.
avatar

Анатолій Кримський

  • 5 березня 2012, 18:09
+1
Чому російське дієслово «пурім» ви пишите з великої літери??
avatar

Анатолій Кримський

  • 4 березня 2012, 20:03
+1
Приємно Галю, що ви знаєте про кого річ. На жаль останні зустрічі наші майже всі були випадкові. Я до нього приходив як в бібліотеку. Саме він постачав мене підривною літературою. За два роки він зробив мене мало не бандерівцем із ядрёного русофіла.
Ми усвідомлювали, що час посидіти та поспілкуватись по-дорослому. Та все переносили цю зустріч. І допереносилися.
Степаночко — кажу йому, — я тебе по телевізору частіше бачу ніж в реалі. Я до нього приходив як в бібліотеку.
avatar

Анатолій Кримський

  • 26 лютого 2012, 00:47
+2
Ми познайомились на батьківських зборах (наші сини — однокласники) і мало не побились. Якась патлата особа встала і каже: Я письменник — людина творча.
І далі ця особа почала якусь проповідь, точніше пропаганду. Я, прибічник рівності, підскочив від такого нахабства і кажу: Я звичайний електрик — людина творча. І мені плювати на цю агітацію. Я сам можу агітувати не гірше.
Ми звелися в спорі.
Потім ми взяли, вибачаюсь, пляшку і порозумілися. З тих пір і дружим.
avatar

Анатолій Кримський

  • 9 лютого 2012, 20:52
+1
Ніде не можу знайти національнимй склад крутівців.
avatar

Анатолій Кримський

  • 30 січня 2012, 20:34
+1
Я не знаю, на чём растут сейчас дети. Мы росли с ощущением что у нас большая, сильная и передовая страна. Постоянно слышалось: наши учёные снова открыли что-то, наши конструкторы (или конструктора?) снова создали что-то, в Сибири опять ввели в сторй что-то грандиозное.
Мальчишкам было чем гордиться. Я не понимаю, как можно расти с ощущением, что твоя страна где-то на задворках, что она третьесортная?
avatar

Анатолій Кримський

  • 26 січня 2012, 13:50
+3
У меня сын — программист. Так он, к моему изумлению, не всё знает. Видать плохо учился.
avatar

Анатолій Кримський

  • 24 січня 2012, 13:52
+2
Галиночко, я вибачаюсь. Вчора як я не намагався відкрити ссилку, нічого не виходило. Тоді я почав тупо гортать сторінки ваших речей, і знову невдача. Всі продивився в прямому і в зворотному порядку, а решту епізодів не виявив. Ніби хтось навмисне їх заховав. Я, звісно, звинуватив москалів.
avatar

Анатолій Кримський

  • 14 січня 2012, 13:06